Виступ Глувко Ксенії

  Привіт усім! Я – гімназистка – третьокласниця Глувко Ксенія.

  Маю сміливість заявити, що я – особлива дитина. Знаючи, що в житті мене чекає безліч доріг, подорожую не одна, а ось з таким наплічником.

  Вам цікаво, що ж у цьому рюкзаку! Спогади. Та не абиякі, а матеріальні!

   Ви здивуєтесь. Як спогади можуть бути матеріальними?

   Так! Ось дивіться!

   У цих черевичках я зробила свої перші малесенькі кроки назустріч світу. Подія була дуже  яскравою та світлою, як і ці черевички. Кроки були невмілими та хиткими, але впевненості мені надавали матусині й татові пальчики, котрі я міцно – міцно охоплювала маленькими долоньками. Я дуже вдячна своїм батькам, адже вони – моя головна опора.

   А це моя вірна подружка – моя лялька. Дуже багато часу я провела з нею, причепурюючи та доглядаючи за нею. Навзаєм вона ніжно посміхалася мені. Якби ж усі люди так посміхалися один одному.

   Книга – джерело знань. Саме цю книжку я прочитала самостійно. Дуже повільно букви складалися в склади, склади в слова, а слова в речення. Робота була доволі копітка, вимагала багатьох зусиль. Це було моє перше випробування, з яким я успішно впоралася, повірила в себе, у свої сили.

   Кожна людина сама вирішує, чим їй наповнити свій наплічник. З чим вона йтиме по житті залежить тільки від неї.

   Адже людина сама господар своєї долі в цьому світі.

Слова Василя Симоненка не дадуть нам забути, що кожен з нас особливий:

 Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Гляди ж не проспи!